Напередодні початку навчального року ректор КПІ ім. Ігоря Сікорського Анатолій Мельниченко, який влітку цього року змінив на цій посаді багаторічного очільника Київської політехніки Михайла Згуровського, зустрівся з головним редактором університетської газети, відповів на запитання редакції та розповів про плани і головні цілі нової управлінської команди нашого вишу.
🎯
– Шановний Анатолію Анатолійовичу, обрання ректором КПІ – це вже свого роду долучення людини до історії, причому не лише КПІ, але й української науки та освіти. При цьому кожний ректор – це початок нового етапу життя університету. Проте наш університет за роки існування вибудував міцні традиції. Саме про повагу до традицій говорилося і в першому пункті Вашої передвиборчої програми. Тож які традиції ви хочете зберегти, які розвинути, що нового прагнете впровадити в життя КПІ?
– Справді, про традиції ми говорили неодноразово, і не лише під час виборчої кампанії. Я вже казав у деяких інтерв’ю, що в нас давно закоренилася традиція поваги до своєї історії, поваги до тих наукових шкіл, які були сформовані в університеті. Ця традиція має продовжуватися. Ми розуміємо, що напрацювання тих науковців та інженерів, які закладали наукові школи в галузях механічної інженерії, хімічної інженерії, авіабудування тощо, ми мусимо не лише зберегти, але й примножити. А ще в університеті має зберігатися традиція вивищення статусу науково-педагогічного працівника.
Другим напрямом збереження традицій КПІ, і про це я також уже неодноразово казав, є забезпечення високого рівня фундаментальної підготовки. Я переконаний в тому, що забезпечення потужної фундаментальної підготовки є одним із головних секретів успіху КПІ в усі роки його існування. Мені доводилося гортати деякі навчальні плани, яким по сорок-п’ятдесят років, щоби подивитися на глибину вивчення певних дисциплін, проглядати історичні документи, щоб дізнатися, що вивчали студенти у різні історичні періоди. Певна річ, за радянських часів у програмах була дуже суттєва ідеологічно-гуманітарна складова, але це все ми виносимо за дужки. Водночас, у тодішніх навчальних планах був дуже значний обсяг фундаментальних дисциплін. І ми бачимо, що інженери тих попередніх періодів були фахівцями, котрі створювали серйозну техніку, мали значні досягнення, що інколи навіть змінювали характер виробництва та впливали на розвиток цілих галузей. Отож я думаю, що оцю традицію ми обов’язково зберігатимемо.
Що стосується започаткування нових традицій, то я хотів би, щоб традицією і культурою стало те, що будь-який наш науково-педагогічний працівник, який у своїх розробках і дослідженнях отримує важливий науковий результат, фіксував би право інтелектуальної власності на нього спільно з університетом. А далі – отримував роялті. Інакше кажучи, традицією повинно стати як правильне адміністрування цієї діяльності, так і її правовий супровід та підтримка. Поки що цю сферу ми належним чином не опанували.
Є традиції вшанування наших героїв, і ми звичайно не будемо від них відходити.
Хотілося б повернутися і до традицій, які мають для нас символічне значення: це, наприклад, щорічне відзначення Днів першокурсника, проте ми зможемо повернутися до неї після нашої Перемоги; традиції організації різних заходів. Бо наш університет завжди вирізнявся з-поміж інших тим, що це не просто виш, у якому готують висококваліфікованих фахівців і проводять передові наукові дослідження, але й спільнота, де формуються люди, особистості. Людина ж не народжується, людина постає. І от в КПІшному середовищі постають люди особливого духу. Я це бачу і по собі, і по багатьох своїх знайомих, друзях, яких я здобув у КПІ. Ми з ними з першого курсу йдемо по життю. Самоідентифікація людини як такої, що належить до КПІ, дуже важлива. Для мене особисто дуже цінно, коли людина, з якою я перетинаюся в будь-яких сферах, є випускником нашого університету. Тому продовження і розвиток традиції ідентифікації людини як частини спільноти КПІ через підтримку такого середовища – освітнього, виховного, культурного – це вкрай важливо.
І, звісно, хотілося б посилити традиції демократизації управління. Зокрема і в частині колективного ухвалення рішень.
А ще важливою для нас є традиція лідерства. Ми повинні не лише декларувати, що ми лідери, але й традиційно рухатися в фарватері розвитку вищої освіти.
– Вже розпочато роботу над Стратегію розвитку університету на наступні 5 років. Звісно, праця це колективна, однак певні її головні напрями безумовно вже намічено. Якими ж вони є? Що буде в пріоритеті на ці роки, що просто коригуватиметься, а що залишиться без змін?
– Оскільки попередня Стратегія розроблялася на період до початку 2025 року, з нового року ми маємо розпочати реалізовувати Стратегію на наступний період. Ключові її засади буде оголошено і винесено на обговорення колективу восени. Це, звичайно, будуть питання розвиту нашого науково-інноваційного потенціалу; питання, що стосуються активнішого впливу університету на процеси сталого розвитку громад (зокрема Києва і, взагалі, усієї України), сталого розвитку університету. У цьому документі буде передбачено декілька стратегічних програм: програма “Зелений університет”, програма “Інклюзивний університет” тощо. Виразно буде відображено питання цифровізації нашої роботи і, фактично, імплементування окремих цифрових сервісів у діяльність КПІ.
Важливим блоком Стратегії буде питання інтернаціоналізації, забезпечення активнішого виходу КПІ на зовнішні ринки освітніх послуг. А також посилення наших позиції у міжнародних рейтингах. Останнє – це не справа одного року, бо відомо, що рейтинги завжди визначаються за рік попередній: наприклад, цього року ми маємо рейтинги за результатами 2023 року, а за 2024 рік – матимемо наступного року. Та в будь-якому разі посилення наших позицій у міжнародних рейтингах і входження в нові – один із дуже вагомих для нас напрямів.
Крім того, частину Стратегії буде присвячено перетворенню КПІ на певний центр оборонних технологій та підготовки фахівців для роботи у сфері оборонно-промислового комплексу. Це важливий напрям, і ми будемо його посилювати. Будемо відвертими, навіть після нашої Перемоги, ми від кордонів з агресивним сусідом нікуди не подінемося. Тому нам слід завжди бути готовими до оборони нашої країни і випереджати агресора в розвитку військових спроможностей. Ймовірно, нам доведеться постійно тримати державу в певній готовності, так як це відбувається, скажімо, в Ізраїлі.
Ну і, певна річ, у центрі уваги залишатимуться питання безпеки університетської громади. Але не тільки її, бо потрібно займатися й питаннями підвищення комфорту робочих просторів, де працюють люди, поліпшенням інфраструктури університету. Втім ці напрями буде вбудовано в ті програми, про які я говорив.
Зрозуміло, ми продовжуватимемо і роботу з акредитації наших освітніх програм, їхньої міжнародної акредитації – це традиційні речі, над якими ми працюватимемо. А сама нова Стратегія буде навіть ширшою, ніж раніше. Можна припустити, що в ній з’являться якісь розділи, актуалізовані нинішньою і, не виключено, що й майбутньою ситуацією. Для цього нам слід постійно займатися науково-освітньою аналітикою – це важливий елемент нашої діяльності. Глибоко аналізуючи і розуміючи тенденції, ми зможемо принаймні не відставати, а, краще, випереджати новітні тенденції – враховуючи їх в освітніх програмах і наукових дослідженнях.
– Коли ми починаємо рух у якомусь напрямку, мусимо розуміти, звідки ми виходимо. З цим, напевно, пов’язана Ваша ідея про необхідність “незалежного аудиту”, яку ви висловили під час виборчої кампанії. Що саме перевірятиметься і вивчатиметься? Скільки часу і в який спосіб відбуватиметься цей аудит? Як визначають аудиторів? І, якщо це зовнішній аудит, то чиїм коштом він проводитиметься?
– Якщо ми говоримо про зовнішній аудит, то його, звісно, має проводити зовнішня аудиторська організація. Один із перших моїх наказів на посаді ректора був наказ про створення робочої групи, яка має підготувати низку матеріалів: певне технічне завдання, де буде вказано, які елементи перевірятимуться: фінансова діяльність, адміністративно-управлінська, можливо, господарська, можливо й інші. Готується відповідне технічне завдання. Наступна складова роботи комісії – це вибір зовнішньої структури, яка проведе аудит. Передусім, ми, певна річ, орієнтуємося на недержавні компанії, хоча, насправді, аудит може проводити і Державна аудиторська служба. Але хотілося б мати взаємодію з незалежними недержавними компаніями, які відповідають певним міжнародним стандартам. Відбиратися така компанія буде, виходячи з аналізу всіх пропозицій. Фінансування жодним чином не проводитиметься з бюджету КПІ. Аудит має фінансуватися або коштом спонсорів – і нині робоча група проводить низку перемовин щодо цього, або ж за принципом так званого pro bono (від лат. pro bono publico – для суспільного добра, тобто це послуги, що надаються добровільно і безкоштовно на користь громади – прим. ред.) на безоплатній основі, коли сама компанія надає такі послуги. Щодо того, скільки триватиме аудит, я ще не можу дати відповіді, свої пропозиції має надати робоча група. Коли буде визначено перелік компаній – можливих суб’єктів аудиту, тоді буде зрозуміло і те, скільки часу це займе. Звичайно, аудит не повинен буде зупинити роботу університету чи якось вплинути на нашу працездатність.
– Поговорімо ще про кадрову політику університету. На чому вона ґрунтуватиметься? Чи продовжуватимуть діяти “соціальні ліфти”, запущені в перші дні Вашого врядування? Чи буде поставлено запобіжники ейджизму, який інколи проявляється в діяльності навіть найшанованіших інституцій, коли досвідчених вчених і працівників відсуватимуть лише через їхній вік?
– Звичайно ейджизм чи будь-яка дискримінація працівників за іншими ознаками просто неприпустима. Я особисто ставлюся з величезною повагою до наших ветеранів, дуже досвідчених і мудрих працівників. Сподіваюсь, вони працюватимуть й надалі. Я знаю багатьох наших професорів і науковців, які навіть у поважному віці мають потужний потенціал. Вони на дуже пристойному рівні володіють інформаційними технологіями і активно ними користуються, а той багаж знань, які вони мають, є просто неоціненним. Тому ніякого ейджизму не має бути. Водночас, те, що ви кажете про “соціальні ліфти”, – це не питання просто підвищення когось на посаді. Ключові принципи тут – професіоналізм, порядність і готовність взяти на себе відповідальність. Готовність взяти на себе відповідальність має розглядатися сукупно з врахуванням передбачених ключових показників ефективності, бо виходячи на новий рівень, людина мусить розуміти, що вона бере на себе зобов’язання досягнути певних результатів. Отож: професіоналізм, порядність, відданість університету! І ви бачите, що серед новопризначених на високі управлінські посади в університеті немає жодної людини не з орбіти КПІ.
– Навчальний процес. Головне завдання університету – готувати фахівців для України. Певна річ, головним тут є підвищення якості освітнього процесу. Про це Ви говорили і під час виборчої кампанії. Які саме речі, з Вашої точки зору, слід у ньому удосконалювати, від чого відмовитися?
– Це доволі складне питання. Від чого відмовлятися? У деяких випадках, напевно, варто відмовитися від дублювання одними дисциплінами інших – це проблеми відомі. А деякі речі нам, навпаки, слід зберегти. І при оновленні освітніх програм намагатися досягти того, щоби вони не лише відповідали вимогам поточного моменту, але й озброювали випускників навичками адаптивності до подальших змін технологій у їхніх предметних галузях. Оновлення має відповідати і запитам стейкхолдерів, але при цьому слід усвідомлювати, що стейкхолдер також живе потребами сьогоднішнього дня. А от ми маємо розуміти, якими будуть потреби ринку праці за кілька років наперед. Тому освітня програма має готуватися з випередженням і розумінням того, що технології змінюватимуться, а ми маємо уловлювати і передбачати нові тенденції. Для цього, можливо, слід проводити освітні форсайти: ми ж усвідомлюємо, що розвиток науки і техніки пришвидшується, а наші випускники мають бути запитані ринком праці й за роки після закінчення університету. Рятівним колом тут знов-таки виступає фундаментальна складова підготовки, яка й забезпечує інженерові високу адаптивність, бо інакше він навіть перевчитися швидко не матиме змоги.
Отож якість освіти забезпечуватиметься її новітністю та фундаментальністю.
Ну і, звичайно, якщо ми говоримо про освіту інженерну, то обладнанням, орієнтованістю на практику, глибоким проникненням у високотехнологічний ринок праці. Варто поширювати практику викладання в нас запрошених з бізнесу фахівців відповідних галузей.
Також висока якість підготовка в КПІ обумовлюється високою вимогливістю до студентів. Це можна, до речі, віднести і до традицій, про які ми вже говорили. Ми, дійсно, не боїмося навіть відраховувати неcумлінних студентів, в разі невиконання вимог університету.
Ще один складник – підвищення якості навчального контенту. Справді, зміст навчання треба оновлювати, особливо в тих дисциплінах, які мають фаховий характер, завдяки яким відбувається професіоналізація майбутнього фахівця. Запорукою підвищення якості є також періодичне оновлення навчально-методичної бази.
Крім того, потрібно постійне підвищення кваліфікації й удосконалення викладачів. Зокрема, дуже важливим є підвищення рівня їхнього володіння іноземною мовою. Бо викладач, який володіє англійською мовою, не лише працює зі своїми студентами, у тому числі іноземними громадянами, але й читає іноземну фахову періодику, літературу, що має бути невід’ємною частиною його науково-педагогічної діяльності.
Тісно пов’язано з якістю освіти питання матеріально-технічного забезпечення освітнього процесу, оновлення навчально-лабораторної бази. Для цього слід закладати кошти на ці потреби в університетський бюджет, взаємодіяти з партнерами у питаннях їхньої участі в оновленні лабораторної бази, працювати над отриманням додаткового цільового фінансування тощо.
А ще, окрім всього іншого, КПІ має формувати людей, які вміють навчатися.
Ну і ще один елемент, який набуває нині особливої ваги, – впровадження в освітній процес штучного інтелекту. Процеси проникнення ШІ в будь-які сфери життя є невідворотніми. В освіту – також. Чекатимемо, що щось там відбудеться без нас, – програємо. Тож мусимо напрацьовувати лідерські позиції, вчитися, як імплементувати ці технології в нашу освітню діяльність таким чином, щоб ми справді могли використовувати ШІ, не позбавляючи людину можливостей здобувати фахові компетенції. Наш випускник має бути не лише користувачем ШІ, він повинен бути фахівцем у якійсь предметній сфері і, водночас, спроможним використовувати штучний інтелект у своїй діяльності як ефективний інструмент. Себто ШІ – це потужний помічник, а не замінник знань, навичок і компетентностей.
Повертаючись до матеріально-технічного забезпечення, слід, окрім того, що я вже сказав, додати необхідність продовжувати ті програми розвитку університету та його матеріально-технічної бази, які було започатковано раніше. Напевно, їх буде дещо переглянуто, але вони працюватимуть і надалі.
– Університетська наука. КПІ є дослідницьким університетом. Тож науковий складник у його діяльності має бути і є дуже значним. Як не лише зберегти, але й примножити здобутки університетських дослідників та розробників нових технологій, що для цього потрібно за нинішніх умов?
– Для цього слід, серед іншого, передусім поглиблювати міждисциплінарність і комплексність досліджень. Має бути не дріб’язковість тематики, бо таке не завжди зрозуміють навіть замовники, а підготовка і пропонування комплексних наукових рішень, коли ми вирішуємо декілька задач і, зрештою, виходимо на серйозне наукове чи технічне рішення. І тут, ще раз наголошу, важливою є міждисциплінарність, бо на перетині галузей і дисциплін є ймовірність отримання гарних результатів.
Другим важливим у цьому плані аспектом є посилення інтернаціоналізації, спільна робота з провідними науковими школами і вченими різних країн.
Наступний елемент – врахування потреб оборони нашої держави і занурення в оборонну тематику в дослідженнях. Це особливо актуально сьогодні й має попит. Понад те, тепер це вже питання не лише України, а й усього світу. Слід думати про забезпечення безпеки і окремих громадян, і цілих країн. Отож навіть інші держави будуть зацікавлені в наших нових розробках, комплексних науково-технічних рішеннях тощо.
Крім того, ми мусимо опановувати нові форми взаємодії із замовниками. А ще, як ми на початку нашої розмови вже говорили, якщо науковець залишатиметься на рівні свого першого вдалого наукового результату, а далі не розвиватиметься, то матиме шанс отримати певне вигорання. Тому ми мусимо забезпечити певний цикл його діяльності: здобуття знань, дослідження і отримання результату, його правовий захист і подальша комерціалізація. Це має спонукати науковця працювати далі, отримувати нові наукові результати, і так далі – за визначеним алгоритмом. Такий підхід передбачає удосконалення відповідної нормативно-правової бази з одночасним формуванням певної науково-інноваційної культури КПІ. Власне, її в університеті вже почали створювати, хоча існують і певні проблеми, що стримують її подальший розвиток. Їх потрібно долати – або якимись заходами адміністративного характеру, або фінансового, чи роз’яснювальною роботою, а найпевніше – усіма разом.
– Ми розмовляли весь час про підготовку інженерів. Однак у КПІ навчають не лише майбутніх інженерів, але й фахівців гуманітарних галузей, які також вкрай потрібні державі. Зокрема й під час війни. Чи змінюються наголоси в їхніх освітніх програмах з урахуванням особливості історичного періоду, в якому ми живемо?
– Насправді, ми вже давно почали над цим працювати. Я сам, коли був деканом факультету соціології і права, ініціював зміну окремих напрямів. Наприклад, коли почалася агресія росії проти України в 2014 році, ми побачили, що поряд зі Збройними Силами найбільшою довірою суспільства користуються волонтерські організації, що набуває все більшого значення волонтерський рух. Тому ми вирішили, що на спеціальності “Соціальна робота” замість існуючої програми соціальної роботи з молоддю та сім’ями потрібно засновувати нову, яка відповідатиме викликам доби. І ми на її базі фактично розробили нову програму “Міжнародні соціальні проєкти та волонтерська діяльність”, розуміючи, що волонтери – це ті люди, які в 2014 році суттєво виплинули на збереження всієї України, коли наші воїни не завжди мали необхідне забезпечення. Коли до мене звернулися представники керівництва Міністерства тимчасово окупованих територій та внутрішньо-переміщених осіб України, ми створили програму “Врегулювання конфліктів і медіація”, яку підтримали Британське посольство і посольство Швейцарської конфедерації. Деякі реформи ми провели в магістерських програмах підготовки юристів. З’явилися й деякі сертифікатні програми відповідних напрямів. Нині, враховуючи аспект євроінтеграції, ми заснували наукову магістерську програму “Європейські студії”. У цьому контексті, не можу не згадати й про деякі наші нові програми, які стосуються фізичної реабілітації ветеранів та інших питань. Започаткували ми й курси підвищення кваліфікації з військової психології. Тобто цей блок теж реагує на воєнні виклики, і я скажу відверто, що в нас ще є плани і розуміння того, яким чином оновити деякі програми та, можливо, відкрити нові.
– Багатьох членів університетського колективу зацікавила Ваша ідея про впровадження в університетське життя електронних петицій. Якою, на Ваш погляд, має бути процедура їхнього подання, хто визначить мінімальну кількість підписантів, хто розглядатиме і ухвалюватиме рішення та втілюватиме їх у життя?
– Електронні петиції, звичайно, мають скеровуватися керівництву університету, це по-перше. Це, до речі, буде один із кроків програми розвитку цифровізації в “Стратегії…”, про яку ми говорили. Для визначення процедури підписання потрібно буде вирішити деякі технічні моменти, щоб не було можливості накручувань, вирішити питання авторизації та інші технологічні речі. Над цим вже ведеться робота.
А далі буде визначено ту кількість підписантів, яка дозволяє приймати петицію на розгляд. Враховуючи те, що наш КПІ – виш великий: більше 22 тисяч студентів, 2,8 тисяч викладачів, декілька тисяч людей, які забезпечують функціонування інфраструктури університету, то будемо вирішувати якою ця цифра буде – тисяча чи більше осіб. Петиції мають бути не дріб’язковими, а такими, що стосуються кардинальних питань діяльності і розвитку університету. Потім петиція, яка набрала певну кількість голосів, розглядатиметься. Якщо вона справді може бути реалізованою, включатимуться адміністративні механізми втілення цих пропозицій у життя. Якщо через ті або інші причини петицію неможливо буде реалізувати, або, скажімо, вона нестиме якісь загрози розвиткові університету чи виникнуть ще є якісь об’єктивні обставини, що стають на заваді, тоді спільноті КПІ надаватиметься обґрунтована відповідь, чому її не можна реалізувати.
– Дуже амбітним є розділ Вашої програми, присвячений розбудові нової моделі економіки університету. Яким може бути втілення викладених у ньому ідей? У який спосіб можна розширити коло джерел фінансування освітнього процесу і науки?
– Нова модель економіки передбачає втілення у життя тих планів, про які ми вже вели мову. Це, зокрема, і забезпечення того, щоб КПІ отримував певні кошти від винахідницької діяльності й продажу ліцензій. Це оптимізація використання коштів. Значна проблема – це енергозбереження: комунальні видатки “з’їдають” величезні кошти, отож є потреба в нормальному обліку витрат, усунення зайвих витрат тощо. Це і вже згадане налагодження тіснішої взаємодії з партнерами. Також маємо впроваджувати, сказати б, справедливе ціноутворення на освітні та інші послуги, що їх надає університет. Окрім того, не забуватимемо і про раціональне використання нашої ресурсної бази.
– Рейтинги. Нещодавно стало відомо, що перший український виш – Київський національний університет імені Тараса Шевченка – увійшов до надзвичайно авторитетного Шанхайського рейтингу. Критерії потрапляння до нього дуже високі, надто для технічного закладу вищої освіти. Чи реально потрапити до нього і КПІ імені Ігоря Сікорського? І як скоро, на Вашу думку, це може статися?
– Так, КНУ імені Тараса Шевченка увійшов до Шанхайського рейтингу. Але слід розуміти, що одним із його критеріїв є наявність серед випускників або працівників університету лауреатів Нобелівської чи інших такого рівня наукових премій. У них є двоє таких вчених, причому одна з випускниць їхнього механіко-математичного факультету отримала Філдсівську премію, яку вважають аналогом Нобелівської в галузі математики, порівняно недавно – в 2022 році. Серед наших науковців таких лауреатів ще немає, і ми нині дивимося, які наші показники відповідають вимогам цього престижного рейтингу, якими ми могли б перекрити цю прогалину. Якщо після ретельного аналізу ми визначимо, що нас на шляху до входження у Шанхайський рейтинг стримує лише відсутність лауреатів таких премій, то нам потрібно буде тільки поліпшувати наші інші показники. Це, звісно, не самоціль, але наше прагнення досягти цього підтягує нас у якості нашої роботи. Коли ми знаємо, що є конкретні цілі, яких ми маємо досягти, ми мусимо шукати інструменти, які дозволять це зробити. У свою чергу, високі місця в міжнародних рейтингах, або навіть факт перебування в них, тягнуть за собою поліпшення фінансового стану університету, адже це враховується при формульному фінансуванні вишів.
– Ще одна Ваша пропозиція, що викликала жваве обговорення, – про формування більш справедливої системи винагороди за сумлінну та ефективну працю співробітників. Якими Ви бачите механізми такого стимулювання?
– Сьогодні ми маємо нормативну базу, яка дозволяє нам встановлювати надбавки, преміювати працівників, але попередній аналіз свідчить, що часто-густо люди, які забезпечують досягнення високих результатів, отримують набагато менше, ніж ті, які начебто керують процесом. Іноді буває багато зайвих ланок, внаслідок чого належну винагороду отримують не безпосередні виконавці проєктів і розробок, а представники цих проміжних ланок. Тому додаткові кошти – за показниками. Створюватиметься система: якщо людина досягає визначених цільових показників, це автоматично забезпечуватиме і спрямування їй відповідної фінансової винагороди. Якщо ж людина просто відсиджує свої робочі часи, то тут і говорити немає про що. Тобто система додаткових винагород має враховувати додатково досягнуті результати, або якісне виконання роботи. Формула тут проста: “винагороди – за результати”. Причому облік цих результатів має буде спрощеним. І це стосується не тільки науково-педагогічної діяльності. Це і господарська діяльність. Це й ефективна робота, скажімо, наших юристів у судах. Це і робота енергоменеджерів: забезпечили, наприклад, заощадження енергоресурсів шляхом впровадження нових ефективних технологій (але не так, що через це всі сиділи в холоді). Цей перелік можна продовжити…
– Ваші перші дні та тижні роботи як ректора збіглися в часі зі вступною кампанією. Непростою завжди, але особливо непростою в нинішні часи. Вам і Вашій команді вдалося впоратися з її викликами. Думаю, що про її результати Ви розповідатиме окремо. Тепер – завершення підготовки до початку навчального року. Швидше за все, в процесі цієї роботи Ви зустрілися з деякими новими для себе питаннями, які, певна річ, не є такими, що їх не можна вирішити, проте вимагають багато сил і часу. Це те, що зазвичай називають “текучкою”. Чи вдається Вам її долати і зосереджуватися на основних питаннях, про які ми говорили, та на тих, про які ми не встигли згадати?
– Скажу відверто: за перший місць роботи нам з командою, справді, довелося вирішувати багато поточних питань, зокрема й господарських. У тому числі, довелося вирішувати якісь задавнені проблеми, що раптом повилізали, та інші. Дуже багато зустрічей відбувається і з зовнішніми партнерами. Це потрібно для напрацювання, сказати б, пулу людей, з якими відбуватиметься подальше співробітництво університету, які будуть нашими партнерами. Не скажу, що це буде синергія, але спільно ми досягатимемо ефекту за принципом “Win-Win”, коли і партнери, і КПІ будуть у виграші. Отож доводилося концентруватися насамперед на зовнішніх контурах роботи, але й поточної роботи, повірте, в перший місяць було багато. Ми налаштовували певні процеси. Не все ще зроблено, далеко не все. Передусім тому, що ми потрапили на відпускний період. Ми суттєво не переформатовували структуру, проте бачимо, що в деяких випадках взаємодію трошки ускладнено, тож її слід дещо спростити. Тому за місяць чи два на засіданні Вченої ради ми запропонуємо внести певні незначні зміни до системи управління. Загалом, ніхто не збирається руйнувати те, що гарно працює. А те, що слід удосконалити, будемо удосконалювати. Однак, дійсно, поточних справ доволі багато, та головне: ми не допустили, щоби система зупинилася. Навпаки, в деяких моментах надали їй додаткових імпульсів.